Як відрізнити нержавійку і визначити сорт

Спершу: чи це взагалі нержавіюча сталь

Перша ознака очевидна — відсутність іржі. Деталь, що пролежала кілька років надворі й лишилася світлою, звичайною сталлю бути не може. Друга — характер поверхні на зрізі: у нержавійки він однорідний, сріблясто-сірий, без темної серцевини й без окалини. Третя — іскра з-під наждака: нержавіюча дає короткий, скупий пучок без розгалужень і зірочок, тоді як вуглецева сталь розсипається довгим золотистим снопом.

Обережно з оцинкованим і хромованим залізом: воно теж світле, теж не іржавіє одразу, але під покриттям звичайна сталь. Виявляється це за секунду — магнітом і подряпиною напилком, під якою відкривається сірий метал і починає з'являтися рудий наліт.

Магніт і нікель

Головна проба на марку. Аустенітні марки з нікелем усередині магніт майже не тримає — це верхня частина прайсу. Феритні без нікелю або з мінімальним його вмістом чіпляються впевнено — це нижня. Робіть пробу на плоскій ділянці подалі від зварного шва й від різу: там наклеп додає магнітності навіть дорогим сплавам, і проба збреше.

Ще одна підказка — товщина й призначення. Тонке декоративне облицювання, кожухи, дверцята шаф зазвичай робилися з дешевших марок. Товста труба, ємність, пластина теплообмінника — з дорожчих, бо їм доводилося витримувати тиск і хімію.

Походження деталі як підказка

Найнадійніший спосіб оцінити марку без лабораторії — згадати, звідки деталь. Усе, що контактувало з харчовим продуктом чи миючими розчинами, зроблено з нікелевої групи: інакше воно не пережило б і року мийки лугом та кислотою. Тому пластини теплообмінників молочних ліній, труби молокопроводів, ємності соківень і дифузійні елементи цукрового виробництва майже завжди дорогі.

А от витяжки, димоходи, декоративні панелі, мийки з дешевих серій — це нижній діапазон. Складіть ці два потоки в різні пакети, і партія піде двома ставками замість однієї, найнижчої. Ставки на кожну групу — на сторінці прийому нержавійки.