Титан і вольфрам: як розпізнати

Титан перевіряється вагою й іскрою

Рука впізнає титан швидше, ніж очі: деталь відчутно важча за алюмінієву й водночас помітно легша за стальну того ж розміру. Це відчуття «легкий метал, але не алюміній» і є першою підказкою. Друга — іскра: кілька секунд на наждаку дають короткий сніп сліпучо-білих іскор без гілок і зірочок. Для порівняння, вуглецева сталь розлітається довгим золотистим снопом із розгалуженнями.

Додатково: титан не тримає магніт узагалі, поверхня в нього матова, сіра, іноді з синюватим чи солом'яним відтінком у місцях нагріву, і на ньому ніколи не буває іржі — навіть після років просто неба.

Вольфрам перевіряється вагою й напилком

Тут вага працює в протилежний бік: вольфрамова деталь настільки важка, що рука цього не очікує. Невеликий електрод чи пластина здаються налитими свинцем, тільки твердіші. Друга проба — напилок: по вольфраму й по твердому сплаву він ковзає, не залишаючи сліду, тоді як швидкорізальна сталь піддається й дає стружку.

Третя ознака — крихкість. Твердий сплав не гнеться: сколений кут напайки виглядає як розбите скло, а не як зім'ятий метал. І четверта — колір: рівний сірий, матовий, дрібнозернистий, без сталевого дзеркального блиску.

Де вони трапляються в області

Вольфрам і тверді сплави збираються там, де щось ріжуть: напайки дискових пил і фрез деревообробних цехів, різці й пластини механічних дільниць, свердла по бетону, вольфрамові електроди зварювальних постів. Титан рідкісніший і приходить із двох напрямків: харчові лінії, де він стоїть замість нержавійки на кислих середовищах, і медичне обладнання лікарень після списання.

Найчастіша плутанина — титан і нержавіюча сталь. Розводить їх іскра: у титану вона біла й коротка, у нержавіючої — скупа й тьмяна. Плюс вага: нержавіюча помітно важча. Ставки й деталі — на сторінках титану та вольфраму.